Працівникам, звільненим за короченням чисельності або штату (п. 1 ст. 40 КЗпП) та зареєстрованим у державній службі зайнятості, насамперед пропонується робота за їх професією, спеціальністю, кваліфікацією, а за її відсутності – підбирається інша робота.

  Якщо впродовж семи днів  таким працівникам не вдалося підібрати підходящу роботу, вони отримують статус безробітного, котрий відповідно до ст. 22 і 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III, надає їм право на отримання допомоги по безробіттю.  Вона виплачується з восьмого дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів упродовж двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до пенсії) – 720 календарних днів.

  Розмір допомоги залежить від того, скільки працювала особа впродовж 12 місяців перед втратою роботи. Якщо в цей період вона працювала не менше 26 календарних тижнів та сплачувала страхові внески, допомога визначається з урахуванням страхового стажу особи у відсотках до середньої заробітної плати (довідку про її розмір надає роботодавець). Якщо страховий стаж особи до двох років, розмір допомоги складає 50 % середньої заробітної плати, від двох до шести – 55 %, від шести до десяти – 60 %, понад 10 років – 70 %. За перші 90 календарних днів безробітному виплачується 100 % визначеного розміру допомоги, за наступні 90 календарних днів – 80 %, у подальшому – 70 %.

  Якщо ж працівник упродовж 12 місяців перед настанням безробіття працював менше 26 календарних тижнів, допомогу по безробіттю він отримує без урахування страхового стажу в мінімальному розмірі, котрий зараз становить 360 грн.